Нам 100 років

Тихо сягає вечір землі,
Тонуть смілянські будівлі в імлі,
Кожна історію власну має,
І таємниці свої зберігає.

Ось вирина з-за дерев наш ліцей.
Як дорогий нам будинок оцей!
Це – наша школа, наш храм наук!
Ми відчуваєм його серця стук!

Йому 100 років… Чи багато це, чи мало?!
Це плин історії, чиїсь трагічні долі,
Людської радості й печалі тут чимало!
Рахує час годинник наш поволі…

100 років для життя Галактики – краплина,
Проте їх мало прожива яка людина,
А для приміщення – це все звучить відносно,
Та все ж - в нас ювілей! Ласкаво просим!

Трохи з історії...

На початку 1908р. в містечку було створено Навчально-Просвітницьке товариство. В якості почесних членів в нього ввійшли власники Сміли, а членами-засновниками стали службовці маєтку, багато смілянських жителів та деякі особи з навколишньої місцевості. Головною метою зазначеного товариства було «влаштування і утримання середніх навчальних закладів».

Перш за все товариство зайнялось заснуванням чоловічої гімназії. Дозвіл міністра народної освіти на відкриття такої гімназії в Смілі датований 8 серпня 1908р., при цьому граф Лев Олексійович Бобринський гарантував плату річного утримання педагогічному персоналу нового навчального закладу. Саме ж відкриття гімназії відбулося 14 вересня 1908 р. в складі підготовчого та перших трьох класів. Гроші на будівництво приміщення та придбання навчальних посібників виділив з особистих заощаджень Лев Бобринський. 1909р. у новозбудованому приміщенні розмістили класи. З відкриттям 1913 р. 8-го класу гімназія перетворилась на повну. У цьому ж році відбувся перший випуск її учнів.
Після відкриття чоловічої гімназії правління Навчально-Просвітницького товариства звернуло відразу ж увагу і на заснування жіночої гімназії. Дозвіл на відкриття Смілянської жіночої гімназії було отримано 12 серпня 1909 р., а місяць потому відбулося її офіційне відкриття. На час відкриття вона мала підготовчий та 5 основних класів. Для приміщення пристосували найнятий з цією метою приватний будинок. А Бобринські виділили велику ділянку землі для спорудження власного приміщення гімназії, пожертвували матеріали, а граф Лев Олексійович асигнував кошти на будівництво приміщення « со всеми усовершенствованиями, выработанными в последнее время школьным строительным искусством». Заняття у новому приміщенні розпочались 1 жовтня 1910р.

Чи задоволені ви???

Лев Олександрович Бобринський…
Чи задоволений ти?
Адже твої плани-мрії
Досягли нарешті мети.

Як ти колись благородно
Дітям надію давав,
Сам школу їм придумав,
Сам же її будував,

Сам закупляв підручники,
Перші машини швейні,
Зараз на їхньому місці
Стоять машини модерні.

Звуться вони комп’ютером,
Інші тут учні учаться,
Та до ідеї світлої,
Вони таки долучаться.

Вони вже знають, що вміння,
Гарні набуті знання,
Зроблять ЛЮДИНУ з кожного,
Дадуть йому визнання.

Вони прославлять країну,
Слава їх жде, відкриття
А твоїм мріям світлим
Таки нема вороття…

Все ти минуле згадаєш,
Як ти іще молодий,
Школу свою відкриваєш,
І душа сповнена мрій!

Перші оті п’ять класів,
Що враз за парти сіли,
Мабуть тобі у пам’яті
Таки надовго засіли.

Бідні й багаті дівчатка
Всі ніби як одна,
Зайшли в просторі класи,
Тиснуться біля вікна.

Олена Петрівна – дружина,
Дарує рояль, піаніно.
-Дівчатка повинні співати, -
Мовить тобі невинно.

Кращим дано стипендію –
300 рублів на потреби,
Вчіться, дівчатка, добре,
Буде у вас все, що треба!

Дивишся ти на голівки,
Зігнуті над книжками,
Вийдуть дівчата з домівки,
Будуть прекрасні мами.

Будуть вони майстрині,
Добрі, щасливі, освічені,
Життя свого господині
Божою іскрою мічені.

Давно вже їх немає,
Та їхня вдячність жива,
Бо гарне ставлення, людяність
Завжди взаємна бува.

Ми любимо тебе! Ми – твої діти!

Вони вселили в тебе знов любов,
Поїли вірою тебе в майбутнє,
І ти ожив! Ти дарував навчання знов!
Ти дарував дитинство незабутнє!

Йшли роки, й діти в школу йшли - ішли,
Ти вгадував в обличчях вже знайомі риси:
Колись за партами сиділи їх батьки,
А потім – вони внуків привели ще!

Та ось і серце тріщину дає,
Турбують фронтові серйозні рани.
В душі – ти зовсім ніби не старий,
Та старість все-таки прийшла зарані.

Ця старість – від душевних мук!
В тяжких роках страшної пустоти,
Коли залишили тебе на однині,
В людській недбалості та в забутті.

Не бійсь нічого, рідний наш ліцей!
Ми знов прийшли! Ми знов готові діять!
Ми не бажаємо лишатись в стороні!
Ми – просто небайдужі твої діти!

І хай старе в морщинах все лице,
Літа нещадно руйнували рідну школу,
Ти станеш кращим, обіцяєм це!
Ми не покинемо тебе в біді ніколи!

Ми покладем на це усе життя,
Але тебе – прославимо по світу!
І для історії тебе ми збережем!
Ми любимо тебе!
Ми – твої діти!

Трохи з історії

Граф Олексій Олексійович Бобринський (1800-1868) – онук імператриці Катерини ІІ і князя Григорія Орлова, родоначальник так званої смілянської гілки роду Бобринських. О.О. Бобринський був директором першої в Російській імперії залізниці, йому належить проект залізниці, що з'єднала Київ з країнами Балтії та Одесою. Він перетворив Київ на цукрову столицю світу. Ініціатор цукробурякового виробництва на Смілянщині. Граф був одним із перших фотографів, чиї знімки були удостоєні дипломів на багатьох виставках.
У 1858р. графом Бобринським була відкрита церковноприходська школа при Успенській церкві для дітей (хлопчиків) робітників і службовців, що працювали на заводах містечка. Цим було започатковано народну освіту в Смілі. У цьому ж році для школи було збудовано окреме приміщення на 100 учнів. Офіційне відкриття відбулося 12 грудня 1858р. У деяких документах школа називається церковно-приходським училищем при Успенській церкві.
Справу батька продовжив син – Володимир Олексійович Бобринський (1824-1898). В 1874р. при рафінадному заводі, з ініціативи його директора, була відкрита «школа для неповнолітніх робітників».Для того, щоб неповнолітні робітники могли відвідувати школу, замість двох змін на заводі для них було влаштовано три зміни, тобто вони працювали не 12 годин, а 8, а потім дві години навчалися в школі.
У 1877р. через те, що приміщення церковноприходської школи при Успенській церкві було зайнято під лікарню для поранених воїнів, вона була приєднана до школи при Смілянському рафінадному заводі. Возз'єднані школи стали основою для створення в 1882р. при рафінадному заводі по волі графа двохкласного приватного училища. Офіційними засновниками нового закладу були всі брати Бобринські (Олександр, Володимир і Лев). Училище було відкрито 19 липня 1882р., а освячене 4 вересня цього ж року. Воно проіснувало 22 роки. Утримувалося воно переважно за рахунок коштів Бобринських ( щорічно графи несли витрати на училище близько 8000 карбованців. Для дітей робітників навчання було практично безкоштовним – вони платили 1 крб. в рік; діти сторонніх осіб сплачували від 6 до 10 крб.; учні додаткових класів – 25 крб. Такі умови були досить привабливі для багатьох. За весь час існування училища в ньому навчалось біля 6600 хлопчиків.
В церковноприходських школах і училищах навчались хлопчики. Для дівчаток в 1883р.( 9 вересня 1880р.) при рафінадному заводі було відкрито однокласне училище, для якого в 1886р. Бобринські відвели окреме приміщення, і надалі воно продовжувало діяти як самостійне приватне училище 3-го розряду.
1904р. двохкласне приватне училище було перетворене в чотирьохкласне міське училище, а в приміщеннях при Смілянському рафінадному заводі продовжувало існувати приватне жіноче училище.
За сприяння Київського відділення Російського технічного товариства в 1884р. були відкриті два технічні класи при Смілянському рафінадному заводі в приміщенні двохкласного загальноосвітнього училища. В цих класах навчались учні, які успішно закінчили двохкласне училище і показали добрі знання. Технічні класи, відкриті в пам'ять графа Олексія Бобринського, давали нижчу технічну освіту і були першим в країні учбовим закладом для підготовки техніків-хіміків і майстрів цукрового виробництва. В 1902 р. Технічні класи були відокремлені від училища при рафінадному заводі і перетворились в самостійний навчальний заклад ( нині – Смілянський технікум харчової промисловості).
За популярністю в Смілі з Технічними класами могли зрівнятись лише гімназії. Історія їх заснування наступна.
На початку 1908р. в містечку було створено Навчально-Просвітницьке товариство. В якості почесних членів в нього ввійшли власники Сміли, а членами-засновниками стали службовці маєтку, багато смілянських жителів та деякі особи з навколишньої місцевості. Головною метою зазначеного товариства було «влаштування і утримання середніх навчальних закладів».

Перш за все товариство зайнялось заснуванням чоловічої гімназії. Дозвіл міністра народної освіти на відкриття такої гімназії в Смілі датований 8 серпня 1908р., при цьому граф Лев Олексійович Бобринський гарантував плату річного утримання педагогічному персоналу нового навчального закладу. Саме ж відкриття гімназії відбулося 14 вересня 1908 р. в складі підготовчого та перших трьох класів. Гроші на будівництво приміщення та придбання навчальних посібників виділив з особистих заощаджень Лев Бобринський. 1909р. у новозбудованому приміщенні розмістили класи. З відкриттям 1913 р. 8-го класу гімназія перетворилась на повну. У цьому ж році відбувся перший випуск її учнів.
Після відкриття чоловічої гімназії правління Навчально-Просвітницького товариства звернуло відразу ж увагу і на заснування жіночої гімназії. Дозвіл на відкриття Смілянської жіночої гімназії було отримано 12 серпня 1909 р., а місяць потому відбулося її офіційне відкриття. На час відкриття вона мала підготовчий та 5 основних класів. Для приміщення пристосували найнятий з цією метою приватний будинок. А Бобринські виділили велику ділянку землі для спорудження власного приміщення гімназії, пожертвували матеріали, а граф Лев Олексійович асигнував кошти на будівництво приміщення « со всеми усовершенствованиями, выработанными в последнее время школьным строительным искусством». Заняття у новому приміщенні розпочались 1 жовтня 1910р.

Лев Бобринський виділив кошти для придбання достатньої кількості книг для учнівської та фундаментальної бібліотек гімназії та швейних машин для класу рукоділля. Попечителька Олена Петрівна Бобринська щороку вносила 300 крб. для допомоги найбіднішим ученицям.
З 1912-1913 навчального року жіноча гімназія складалась з дев’яти класів: підготовчого, семи основних і додаткового педагогічного.
Педагогічний колектив кожної з гімназій налічував 12 вчителів. До 1914 р. в гімназіях навчалось приблизно по 250-280 учнів.